read-books.club » Пригодницькі книги » Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою 📚 - Українською

Читати книгу - "Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою"

176
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою" автора Ірена Ігорівна Карпа. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 30 31 32 ... 46
Перейти на сторінку:
накручується на балон. У комплекті є щонайменше каструля плюс її кришка, що заодно слугує сковорідкою. Три літри води за умов відсутності вітру закипають за кілька хвилин, а якщо вітер заважатиме, можна збудувати довкола вогника тимчасовий захист карематом.

Ну і все – чи вам каша, чи какао, чи просто підігріте молоко готується вкрай швидко і саме так, як ви хочете. І не треба, як у готелі, клянчити десь на кухні ресторану, аби вам зварили манної кашки, а потім довго скреготати зубами, що в неї чогось накидали (недоварили, переварили) і тепер однаково дітей сухом’яткою кормити, бо таку кашу вони плюють.

У Кори і Каї універсальною величиною є макарони з песто – страва, котру, погодьтеся, важко зіпсувати за будь-яких умов. Макарони у всій своїй різноманітності – спагеті, тальятеле, ньокі тощо – це те, чим варто запастися на випадок подорожі чи ядерної війни. Ніколи не псується. Закручена банка з песто теж переживе усі погодні катаклізми. Оливкова олія, сіль і перець, плюс часник і деколи імбир – повний маст-хев. З цими останніми хлопцями й дівчатами ви з будь-чого приготуєте нормальну страву. Я ще напровсяк вожу з собою пляшечку гострого соусу чилі – для смаку, дезінфекції і самооборони, якшо шо.

Наступного ранку моїй зашитій нозі пішов уже четвертий день. Чудовий час, вирішила я, перевзуваючись із комфортних кроксів у туго шнуровані гірські черевики, аби полізти в гори на прощання. Тим паче, у спеціалізованому взутті, що фіксує ногу так, аби вона не шорхалася, болю практично не відчуваєш. Щиро раджу не економити на якості черевиків – це така річ, що стане у пригоді на роки, тому вибирайте правильну підошву, висоту і матеріал. Я люблю шкіру, що дихає, водовідштовхувальний матеріал Gore-Tex і висоту, котра б убезпечувала щиколотку від вивиху.

Виходили ми серйозно загодя – годин у шість чи сім, чого з нами, любителями поспати й довго чухатися, зроду-віку не траплялося. Просто якщо для людей нормальних, двоногих, час від кемпінгу до вершини Боботов Кук передбачав чотири години ходьби, то для мене, півтораногої, слід було додати бодай години дві. Та ще й час на посидіти, помедитувати, поїсти, пофотографувати і, що не менш важливо, повернутися.

Як і в Гімалаях, як би рано ви не встали, щоби вирушити в похід, якісь вздрочені піонери це вже встигли зробити до вас. Тому, якщо вже послуговуєтеся картою чи путівниками, залиште свою мізантропсько-естетську надію побути зовсім один-на-один із природою вдома. Вам же дешевше вийде – в сенсі, менше стресу. До того ж, я свято переконана, що люди, котрі пруться в гори пішки, не можуть бути поганими. Погані частіше полюбляють канатні дороги та інші блага цивілізації. Звісно ж, і в трекерів винятки трапляються часто: та ж вершина світу Еверест є для більшості просто питанням престижу і статусу. Сходження коштує космічних грошей – ось чого з року в рік пробки з бізнесменів на Евересті більшають. І не вигнати їх ні поганою мітлою, ні збільшенням ціни на дозвіл, ні закликом до здорового глузду, що чим більше людей туди буде тиснутися (а сходження можливе лише кілька погожих днів раз на рік), тим більше ризику, що хтось просто не встигне спуститися і загине. Та що там Еверест – на моєму улюбленому місці в Карпатах, озері Бребенескул на Чорногірському хребті, не раз мені доводилося милуватися дівулями, що прали в найвищому озері України свої труси й шкарпетки з милом. Бидло є бидло, і не треба боятися при зустрічі нагадувати йому, хто воно є, якщо так себе поводить.

Отже, масив Дурмітор. Уже навіть пройшовши кількасот метрів догори, розумієш: так, це воно, ти не помилилася, справа йде про улюблене хобі, розвінчання стереотипів. Скелі, сосни, поросле мохом каміння, круті підйоми, подекуди видряпування слизькими стрімчаками, пастухи, вівці, свіжезварений сир, квіти і сніг. Так-так, нормальний собі липневий сніг у цій південно-європейській країні. Коли навколо вся ця краса, а тим більше практична мета видертися якнайвище, щоб опинитися з максимумом панорами для захланних очей, про ногу якось забуваєш. Вже навіть стала була на неї кілька разів повноцінно – молодець, хірург-імперіаліст, по гостах шив мене.

Деруся собі по скелях і думаю – головне пам’ятати, що то я не для фейсбука роблю, а для себе. Й однаково не втрималася від складання віртуальних постів на тему, як тут воно насправді і що нате вам, викусіть всі, хто по-снобськи морщив носа з приводу моєї «попсової» Чорногорії. Думали, ми, як всі, у Будві в ол-нклюзіві сидітимемо, тому що там «па-нашему гаварят» і автобусні екскурсії пропонують.

О ні, придурки штибу мене й на одній нозі подеруться на вершину, аби лиш не чути русскую рєчь і спокійно медитувати на скелястому виступі, радіючи, що ніхто з Google досі сюди не видерся і не виставив у Google Maps цю містичну панораму озер. А ще всілякі серби й фіни поряд проходили, годували мене інжиром – раптом я скидалася на місцевого відлюдника? Ну так, звісно, для відлюдника в мене замало національно-політичної терпимості…

Я вже неодноразово всюди радила вам, мамі чи татові, попри всю любов до компанії своєї дитини чи дитинчат, максимум насолоджуватися самотністю. Тими короткими митями, що вам випадають. Це насправді добрий рецепт для зміцнення ваших стосунків: хочеш когось любити, спробуй за ним скучити. От я, приміром, пишучи цю книгу про подорожі з дітьми, дітей трохи сплавила до бабусі в Карпати. Таким чином, писати про них виходить із більшою любов’ю, ніж якби вони були поряд і раз-по-раз доводилося би повторювати незмінне: «Діти!!! Звалили хором! Я працюю!»

Тож якщо ваші діти не вчаться в закритому пансіоні в Англії й ви бачите їх частіше, ніж на Різдво і Паску, ви мене зрозумієте. Навіть просто посидіти на скелі, дивлячись на розсип озер внизу, й помовчати, прислухаючись до вітру й власного дихання, – нечувана розкіш. Якщо ви ще й медитувати вмієте чи бодай трохи здатні зупиняти потоки думок – ви дуже щаслива людина. А якщо не вмієте, то мій експрес-рецепт для струсу «точки збірки» ось який: ляжте на ту саму скелю горілиць і опустіть голову. Подивіться на світ догори ногами, так, наче скелі й озера – то ваша стеля, а небо – підлога чи море. Абстрагуйтеся від дійсності, і навіть кілька хвилин такого лежання дасть вам відчуття релаксу, якщо не перезавантаження. Я от себе відчуваю після моїх непрофесійних медитацій так, як після кількох годин необхідного сну.

Дорогою

1 ... 30 31 32 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою"